Вірші про птахів займають особливе місце в дитячій поезії. Дитячі вірші про птахів допомагають малечі не тільки ознайомитися з різноманіттям птахів, але й розвивати емоційне сприйняття світу, уяву та мовлення. За допомогою таких віршів діти вчаться любити природу, звертати увагу на дрібниці, спостерігати за тваринами та розуміти їхній зв’язок з навколишнім середовищем. Вірші про птахів створюють можливості для пізнання, радості та естетичного розвитку, даруючи дітям не лише знання, а й емоційний відгук на навколишній світ.
Вірш про птахів для дошкільнят
Вірші про птахів для дошкільнят допомагають малечі краще пізнавати різні види птахів та розвивати уяву. Вони часто прості й веселі, що дозволяє дітям із задоволенням повторювати їх і запам’ятовувати нові слова.
Всім відомо, що в фазана
Пір′я гарне несказанно –
Сяє барвами, мов квіти
Чи казкові самоцвіти.
– Гей, до мене! – півник кличе,-
Я нового вірша вивчив! —
Став читать… Біда яка!
Не згадає ні рядка.
Замість вірша на току
Заволав: — Ку-ку-рі-ку!
Пташечка мене гука,
вийду – зразу ж утіка.
Тільки в хату я зайду,
вже виспівує в саду.
Винесу їй хлібця, сала,
щоб і завтра заспівала.
До горобця звернувся шпак:
— Посвищи, браток, отак.
Горобець — і так і сяк —
Ні, не може він, як шпак.
Знать, горобчик не уміє
Засвистати: фію, фію!
Сю ніч зорі чомусь колючі,
Як налякані їжачки.
Сю ніч сойка кричала в кручі,
Сю ніч ворон сказав: «Апчхи!»
Сю ніч квітка питала квітку:
— Що ж це робиться, поясни?
Тільки вчора було ще влітку,
А сьогодні вже восени!
Ворони, малятко, чудові створіння.
Вони переносять у дзьобі насіння
з горіха, каштана, дубка і черешні.
І пада воно при польоті на землю.
Травичка сховає, а дощик поллє.
Воно засинає, а потім росте.
І ось, незабаром, де впало насіння,
зростають.
Всім відомо, що в фазана
Пір′я гарне несказанно –
Сяє барвами, мов квіти
Чи казкові самоцвіти.
Вірші про птахів для дітей
Дитячі вірші про птахів мають чудову властивість навчати маленьких слухачів не тільки важливим природничим фактам, а й вчити милуватися красою навколишнього світу. Ці вірші зазвичай яскраві, емоційні та здатні викликати у дитини почуття радості та захоплення від спостереження за птахами.
Коло чаплиної дачі
Куличок болотний плаче:
– Скоро осінь, скоро осінь,
А у мене ноги босі.
Рогозові черевики
Ще на мене завеликі.
Босоніжки замалі –
Натирають мозолі.
А свої новенькі боти
Загубив я на болоті.
Ось повіє холод лютий,
А я зовсім неозутий…
– Не журися, це не лихо, –
Каже мама – куличиха. –
Поки тут настане осінь,
Ми у вирій подамося.
Як тільки сонце пригріває,
У небо стрімко він злітає,
Згори чудова пісня ллється.
Хоч він маленький, та, здається.
Що в небі велетень співає –
Так гучно спів його лунає.
У шпаківні справжнє свято,
Вчить літати діток тато,
У шеренгу стали діти,
Хочуть разом всі летіти.
Тато шпак, мама шпачиха,
Вбережуть дітей від лиха,
До калини підлетіли,
Сіли трохи й відпочили.
З лісосмуг, де свищуть сніговиці,
Де не стало корму і тепла,
Перебрались лагідні синиці
У садки до нашого села.
В завірюху, ожеледь, морози
Стукають синиці у вікно,
З горобцями ділять на дорозі
Крихту хліба мерзлу і зерно.
Пригощав пташок я з годівниці
І почав нарешті відчувать,
Що для когось крихта — це дрібниця,
А для пташки — жить чи замерзать.
Сидить сич на вербі,
А сова на трубі.
У сови питає сич:
— Чи ти, сово, чуєш клич?
То мисливець затрубив
У трубу.
Хоч би нас не загубив —
Бу-бу-бу.
А сова сичу: — Замовкни,
Гоняться хорти за вовком.
То мисливці вже ідуть —
Ух, ух, ух.
Всіх вовків вочи поб’ють —
Пух, пух, пух!
Сьогодні вранці, в сім годин,
ударив одчайдушний грім,
а там — і блискавка за ним
сяйнула, ніби диво,
і вмить за зблиском голубим
знялась жахлива злива!
— Гроза! Гроза! —
кричать птахи
і мчать налякані такі
ховатись де попало,
щоб їх, веселих і легких,
грозища не впіймала.
Ручна чайка
Над морем – сонце і блакить,
Ширяє чайка білокрила.
Ось хлопчик крикнув – і за мить
До нього чайка прилетіла.
Ось на плечі уже вона
Сидить, немов у себе вдома.
Напевно, чайка ця – ручна,
Давно із хлопчиком знайома.
Над морем – сонце і блакить,
Ширяє чайка білокрила.
Ось хлопчик крикнув – і за мить
До нього чайка прилетіла.
Ось на плечі уже вона
Сидить, немов у себе вдома.
Напевно, чайка ця – ручна,
Давно із хлопчиком знайома.
Синичка дзьобала сало,
Прив´язане до вікна,
А потім сала не стало,
Та все прилітала вона.
На скрипці грала під хатою,
Але не просила їди,
Бо стала сама багатою –
Минулися холоди.
Синиці голодом намлілись –
така зима, така зима!..
Оце б у вирій полетіти,-
так батьківщини ж там нема.
Гляньте ви на дивачка.
Що з гніздечка-гамачка
Озира зимовий ліс,
На морозі чистить ніс.
Звуть його ще кригодзюбом,
Не боїться він зими.
Ліс сосновий йому любий,
В нім зимує він з дітьми.
Для коханих пташеняток
У гніздечку у цей час —
Пуху, шишок і зерняток
На всю зиму він припас.
Синичка дзьобала сало,
Прив´язане до вікна,
А потім сала не стало,
Та все прилітала вона.
На скрипці грала під хатою,
Але не просила їди,
Бо стала сама багатою –
Минулися холоди.
І з вдячності вона грала,
Неначе скрипаль-корифей.
А хата їй відповідала
Щасливим сміхом дітей.
Ходить бузько по мочарах
У червоних чоботятах,
Дивиться в прозору воду,
Ганить жаб´ячу породу:
– Боже, як мені набридло
Це моє болотне їдло,
Ці витрішкуваті жаби
Без найменшої приваби!
Десь читав я, що французи
Жаб їдять, як чорногузи.
Але в них ті жабенята –
Тільки на великі свята.
Ну, а я ж у свята й будні
Їм створіння ці паскудні;
На вечерю й на сніданок
Я ковтаю цих поганок.
А в обід на перше й друге –
Холодушки й зеленуги.
Так навчився з лелечати,
Та пора вже з цим кінчати.
Геть ненависну дієту!
Краще їсти з очерету
Листя! Все! Доволі! Крапка!
Втім, поглянув – скаче жабка.
Ось вона! – завмер лелека.
Придивляється здалека
І підходить неквапливо
Він до неї. Що за диво?!
Не така вона й почварна,
Просто навіть дуже гарна.
Очі завеликі трішки,
Та зате які там ніжки!
Граціозна, наче скрипка,
Жабка-лапка, жабка-рибка.
Викупана, чиста, свіжа,
Рай солодкий, а не їжа!
І дієту він ламає:
Клац! – і жабки вже немає.
Цвінь-цвень! Пінь-пень!
Добрий день! Добрий день!
Хто ж оце мене вітає —
Славка а чи щиглик?
Підлітає і сідає,
Голосно співає.
Треба ж так от помилитись —
Не впізнав я був синиці.
Співучої жартівниці.
Прилітала ж ця синиця
Узимку щоднини,
Приладнав я годівницю
Їй до яворини.
Пінь-пень! Цвінь-цвень!
Прилітай, моя пташино.
До цієї яворини
Знов узимку кожен день.
Любий друже мій, юннате,
Уявляєш, скільки птах
Може нищить, поїдати
Гризунів, черви, комах?
Таж птахи із нами в спілці —
Поля й лісу сторожі:
Сови, дятли, серпокрильці,
Щиглі, одуди, чижі…
Тож як стрінеш непутящих,
Що біжать поза двором
Видирати гнізда в хащах,—
Ти одразу присором!
Між дорослих і малечі
Пташка бачить все навкруг:
Дружньо сяде вам на плечі,
Якщо ви їй справжній друг.
Тих, у кого є кормушки,
В кого є птахи в дворі,
Не кусають ані мушки,
Ні трикляті комарі.
Бо птахи працюють ревно,
Поїдаючи комах,
І до вечора в них, певно,
Аж оскома на дзьобах!
Тож як стрінеш непутящих,
Що біжать поза двором
Видирати гнізда в хащах, —
Неодмінно присором!
Вірші про птахів восени
Восени птахи змінюють свою поведінку, і це є чудовою темою для дитячих віршів. Вірші про птахів восени дозволяють малюкам зрозуміти, чому птахи літають на південь, як змінюється природа в цю пору року, і чому так важливо дбати про птахів.
Коло чаплиної дачі
Куличок болотний плаче:
– Скоро осінь, скоро осінь,
А у мене ноги босі.
Рогозові черевики
Ще на мене завеликі.
Босоніжки замалі –
Натирають мозолі.
А свої новенькі боти
Загубив я на болоті.
Ось повіє холод лютий,
А я зовсім неозутий…
– Не журися, це не лихо, –
Каже мама – куличиха. –
Поки тут настане осінь,
Ми у вирій подамося.
Скінчивши школу лісову,
Птахи на південь вирушають.
Малу Синицю залишають
Писати книгу снігову.
Ще недавно в небі синім
Пролітали журавлі,
А сьогодні в безгомінні
Ходить осінь по землі.
І від краю і до краю,
Від двора і до двора
Золотого урожаю
Знов до нас прийшла пора.
Красива осінь на моїй землі,
Все в золото і в чари одяглося.
Летять у небі клином журавлі,
Курличуть сумно… Чи мені здалося?
Летять на південь, в теплії краї.
Листопад завтра, холод наступає…
Несуть жалі і радощі свої,
В далеку путь, аж ген за небокраї…
Бо вже пора, пташата підросли,
Тому знялись і гнізда залишили,
А крила їх у небо понесли.
Дай, Боже, їм шляху легкого й сили…
В захмареній небесній тишині
Курличуть птахи, відлітають мрійно.
Лишили спогади про себе і пісні…
І полетіли гарно і граційно.
А осінь залишилась в самоті,
Вже не така весела і барвиста…
Усе проходить в нашому житті…
І скоро вже зима біленька й чиста.
Вслід журавлям дивлюся в небеса
І жаль у серці раптом оживає.
Бо сумом сповнена лишається краса,
Коли остання пташка відлітає…
Вірш про птахів взимку
Зимові вірші про птахів занурюють дітей у казкову атмосферу холодних днів, коли багато птахів залишаються з нами й шукають їжу. Вони навчать дітей турбуватися про природу та птахів, які потребують допомоги в холодну пору року.
Синиці голодом намлілись –
така зима, така зима!..
Оце б у вирій полетіти,-
так батьківщини ж там нема.
Сніг-сніжок! Сніг-сніжок!
На снігу сліди пташок.
Це горобчики стрибали,
Мабуть, їстоньки шукали.
Та поживи, бач, нема —
Замела усе зима…
Ой ви, пташки куцохвості.
Наші друзі, наші гості.
Прилітайте під вікно —
Є в кормушці вам пшоно.
Як цікаво встати вранці-підійти до вікна,
Як цікаво наче в казці -на дворі зима…
Баба зранку все годує таких цікавих птиць
– Моїх бешкетливих синиць.
Коли є щось у кормушці – підлітає, їсть
Наче знову у бабуні є синичка – гість,
А коли його немає – у вікні стирчить,
Бабуся дасть насіння- синиця пищить!!!
Пташкам взимку – холодно,
Бідолашним – голодно.
Не співаються пісні,
Бо природа уві сні.
Не літають зграї
У веснянім гаї.
Все завмерло навкруги,
Землю вкутали сніги.
Мерзнуть бідні птахи,
За вікном й під дахом.
Покладу – зернятка,
В купку – пташеняткам.
Накришу – синичці,
Хлібця в годівничку.
Як пернатим без води,
Коли люті – холоди?
Мерщій пташкам допомогати,
Пернатих друзів рятувати!
Віршик про горобчика
Горобчик — один із найпоширеніших птахів, якого діти часто можуть побачити у своєму дворі. Віршик про горобчика розповідає про маленького птаха, його звички та життя, створюючи тепле і милий образ цього птаха.
Ріка заснула в берегах.
Село сотається димками.
Як чорні черги у снігах,
стоять похнюплені паркани.
А на малому деревці
з такою гілкою рогатою
лузають зиму горобці
і літо-літечко пригадують…
Розбігайтесь, людоньки, хто кудою!
Горобець із білою бородою
Що за диво дивне? На віку
вперше бачу бороду отаку.
Може, він старійшина чи мудрець?
Може, він заслужений горобець?
Ні, несе у дзьобику він пір’їнку.
Пригодиться діточкам на перинку.
Всі хлопчики – горобчики…
А знаєте чому ?
Бо всі маленькі хлопчики
Подібні в одному:
Сміливі, жваві, радісні,
Щебечуть як пташки.
Невтомні, мов на пасіці,
Малі дзвінкі бджілки.
Кмітливі та допитливі,
Цікавляться усім.
Їх знахідки і витвори
Заповнюють весь дім.
Вважається дослідником
Кожнісіньке хлоп’я.
Маленьким винахідником
Пишається сім’я!
Про тишу мріють родичі,
Собака і коти,
І просять усіх хлопчиків
Чемненькими рости.
До горобця звернувся шпак:
— Посвищи, браток, отак.
Горобець — і так і сяк —
Ні, не може він, як шпак.
Знать, горобчик не уміє
Засвистати: фію, фію!
Горобець – пташка співоча.
Він завжди все знати хоче.
По всіх гілочках стрибає
І комашок там шукає.
Сніг мете, кущі біліють.
Горобці про літо мріють,
Змерзли, та куди ж подітись?
Краще б їм на сонці грітись,
Десь на лаві в парку сісти,
Хлібних крихіт попоїсти,
Дощик весело зустріти,
Із калюжі воду пити,
На асфальті пострибати,
Поцвірінькать-поспівати.
Сніг-сніжок! Сніг-сніжок!
На снігу сліди пташок.
Це горобчики стрибали,
Мабуть, їстоньки шукали.
Та поживи, бач, нема —
Замела усе зима…
Ой ви, пташки куцохвості.
Наші друзі, наші гості.
Прилітайте під вікно —
Є в кормушці вам пшоно.
Вірші про снігурів
Снігур — один із найгарніших зимових птахів. Вірші про снігурів часто вражають яскравим описом їхнього червоного забарвлення та зимової краси. Вони створюють чудовий настрій і нагадують дітям про зимову казку та чудеса природи.
Снігурі на гілці, мов яскраві квіти.
Снігурі не хочуть в теплий край летіти.
Де морози люті, де сніги завзяті,
Снігурі лишились зиму зимувати.
Снігурі на гілці наче із картини,
Поклювали трохи ягідок калини.
Наче ті прикраси дивні новорічні,
Не бояться снігу і не мерзнуть в січні.
Сиджу я біля підвіконня,
Коли дивлюся — у садку
На груші… яблука червоні
Висять на самому вершку.
Та от підкрався кіт-гульвіса,
На грушу глипнув, як сова, —
Червоні яблука знялися
І — полетіли! Ну й дива!
Взяв олівець я із пенала
І записав в календарі:
«Сьогодні вперше прилетіли
До нас у гості снігурі».
Звідкись гості налетіли
Стоголосим табуном
І розсипалися в полі
Над розсипаним зерном.
Заспівали, задзвеніли,
Мов заграли кобзарі…
Де взялась весела зграя,
Жарогруді снігурі.
Посідали у дворі,
Пишногруді снігурі,
Теплу одягли свитину
І смакують горобину.
Червоніють іздаля,
Хоч біліє вся земля.
І летить лапатий сніг,
Чорні шапочки у них.
На гіллячці угорі,
Скачуть диво снігурі.
Підкріпилися пташки,
Чистять ніжні фартушки.
Завірюха й холоди,
Наближаються сюди.
Нам говорять снігурі,
Довго бути ще зимі.
Як прийде весняний час,
Полетять вони від нас.
Снігурі на гілці, мов яскраві квіти.
Снігурі не хочуть в теплий край летіти.
Де морози люті, де сніги завзяті,
Снігурі лишились зиму зимувати.
Ми його не тільки в книжці —
Бачили в садку.
У червоній він манишці.
Сірім піджачку.
Зсуне шапочку на очі,
У дворі ґуля.
Жити в клітці він не хоче,
Діток звеселя.
Вірші про дятла
Дятли – особливі птахи, які своїми ударними рухами створюють мелодію в лісі. Вірші про дятла можуть бути захоплюючими та цікавими для дітей, оскільки вони допомагають вивчити звички цих працьовитих птахів, які працюють весь день, стукаючи по деревах.
Чути в лісі: “Стук…Стук…”
Хто це? Що за дивний звук?
Біда жукам-короїдам:
Дятел взявся до обіду.
Цілий день працюю в гаї,
Діловито дзьобом б’ю,
Я не цвяхи забиваю,
Я комашок дістаю.
Не лікар, а дерева лікує.
З дерева лунає звук:
Хто ж там стукає: тук-тук?
Дятлик чув від діда.
Коли в лісі ріс:
— Хто б про тебе відав
Якби не твій ніс?
Дятлик тер свій лобик.
А потім і звик.
Хоч довший за дзьобик
У нього — язик.
Дятлик школу відкриває,
Всіх до себе зазиває:
— Щоб рахунок добре знати,
Будем вчитись рахувати!
— Стукнув раз —
Одуд прилетів на в’яз.
Стукнув два —
Прилетіла сова.
Стукнув три —
Вийшли з річки бобри.
Старший кричить:
— Навчіть і нас лічить!
Віршики про пташок не лише дарують дітям радість, а й допомагають розвивати повагу до природи та її мешканців. Вони формують у малечі розуміння важливості охорони навколишнього середовища, а також нагадують, як важливо берегти птахів. Від маленьких горобців до величних лелек — кожен птах заслуговує на нашу увагу і підтримку. Тому пам’ятайте: бережіть птахів, адже вони є важливою частиною нашої природи, і збереження їхнього світу залежить від нас.
