Михайль Семенко — один із найяскравіших представників українського футуризму, який вніс у літературу новаторський підхід до поетичного слова. Його творчість вражає сміливістю, експериментами з формою та змістом, а також непересічною любов’ю до України та її культури. Семенко не боявся руйнувати стереотипи й створювати щось нове, що й зробило його вірші унікальними та актуальними навіть сьогодні.
Вірші Михайля Семенка
Щоб ближче ознайомитися із творчістю Михайля Семенка, зверніть увагу на добірку його віршів, наведених нижче. Серед них є поезії про кохання, про внутрішні переживання, про мотивацію та урбаністичні описи.
Місто
Осте сте
бі бо
бу
візники — люди
трамваї — люди
автомобілібілі
бігорух рухобіги
рухливобіги
berceus* кару
селі
елі
лілі
пути велетні
диму сталь
палять
пах
пахка
пахітоска
дим синій
чорний ди
м
пускають
бензин
чаду благать
кохать кахикать
життєдать
життєрух
життєбе-
нзин
авто
трам.
Сьогодні
Я сьогодні курю і курю папіроси
Я сьогодні смутний
Я сьогодні смутний я сьогодні
смертельно смутний
Бо люблю її коси
Вечір притих зачарований місяцем сонним
Де самотить наш парк
Я сьогодні не там ах я хочу у парк
Хочу бути розмовним
Але буду мовчать поки прийде четвер
Кілька стоскнених день
Бо не можу ж я перший — який зараз день
Місяць вечір завмер
За одною — одна — я курю папіроси
Я сьогодні смутний
Я сьогодні смертельно смертельно смутний
Я люблю її коси.
Автопортрет
Хайль семе коми
ихайль кохайль альсе комих
ихай месен михсе охай
мх иль кмс мих мих
Семенко енко нко Михайль
Семенко мих михайльсе менко
О семенко михайль!
О михайль семенко!
Перста твої
Перста твої
Мої:
Я їх цілував.
Ноги твої
Мої.
Я їх пестив.
Між твоїх стеген
Мох.
Тіло твоє
Моє.
Воно тремтіло.
Ти –
Моя:
Ти віддалась.
Чекання
Пройшло 5 веселих трамваїв.
Вас нема.
Ах, як зимно на розі чекати в маї,
Коли в серці пустка німа.
Вийшла панна — на Вас не схожа цілком,
В атмосфері конвалій.
І довго-довго я стежив зором
за блискучим каблучком,
І мене мрії заколихали.
Я сам
Ви розумієте? — Я не можу спать.
Ви знаєте? — Я ночі не сплю!
Мій мозок — символічний автомат.
Я пишу грамоту королю.
Місто стихне погасаючим сном,-
Я звертаюсь до незнаних — вас,
Останній трамвай продзвенить за вікном,
Тоді надходе передзначений час.
І заколишеться тінь силуетом міцним,
І забушують повстання в гарячій голові.
Я даю простір блискам і плямам золотим
І проживаю в ментах вічності дві.
Ви розумієте? — Я не хочу буть там!
Ви знаєте? — Я відмовив королю!
Ви подумайте! Я сам, я сам!
Ви відчуйте! — Я ночі не сплю!..
Завтра
Годі.
Ви бачили жовтий плакат?
Все пережите лишається насподі,
Запалюється Завтра без жалів і страт.
Всім, хто покається, чи можна вибачити?
Лише той живе, хто любить рух.
Силу неможливо вивчити.
Матерія — то є дух.
Прекрасний безумець — хто летить по рельсах
За експресом прудко, мов сталевий птах —
І не визнає влади туги і влади серця,
І визнає лише відважних шлях.
Забудь про даремні вискоки,
Запались марнотратством зусиль.
Не бійсь потойбічної блискавки,
Коли почуваєш силу.
Улиці
Улиці залюднені, трамваї стрійні,
З очей таємних шовкові нитки
Снуються в душу, де плями мрійні,
Де тепло гріють зустрічні думки.
Лоскоче груди пропелер шумний,
У серці свято, мов смілий скарб
Злетів самотно-близький, безстумний,
Розцвівсь довкола у безліч фарб.
Не розімкну я прозорий ланцюг,
Не одділю я фатальних думок —
Бо так багато на сонці вранці
Зустрічно-злотних таємних ниток.
Мій будинок
Не жалкуй, що мій будинок звалений,—
Не турбуйся про звіт.
Бо не я сам — спалений,
Зі мною падає цілий світ.
І нехай він мертвим лічиться,
І нехай міниться без снаги.
Настрій мій розметерліниться,
Повний ваги.
Переконання
Моя думка пестила мріюі.
Які дрібненькі квіточки!
І мрія шептала: я тебе зогрію —
Припести думки!
І було так багато здивованості
В нашім яснім єднанні.
Ми — щасні в цій прикованості,
У цім переконанні.
Горизонт
Запах моря, запах солоний —
Гіркий і гострий аромат баговіння.
Я звалений сонцем, я цілком зламаний,
В зорі безладність і сліпь від безтіння.
Море, море — поклич закоханого,
Блакиттю, галькою розваж у тузі!
Прийми свого сина несполоханого,
Рідного скелям і бірюзовій медузі.
Приласти сяйвом, одбитим сонцем,
Зведи над зором блакитний зонт.
Я зроблюсь гірким і солоним хінцем,
Закоханий в далекий горизонт.
Сірий вихор
Сірий вихор пронісся над моїми будовами —
Сірий вихор мої будови звалюючи.
Пройнявсь містично він огненними словами —
Пройнявсь огненними словами, тугу спалюючи.
Блиснув опівночі пожарами беззразковими.
Гудів і тріскав, цілу ніч не змовкаючи.
Язиками і пасмами червоними випадковими
Мене за душу, мене за багрову душу торкаючи.
Рухи слів
Мій товариш забіг —
Я сам.
Яке сумне моє гавкання.
Шкода себе.
Чорніє, плямиться земля —
Сніг тане.
При місяці мерехтить щось,
В душу залазить, каплеться.
7 вздовж і 3 вшир шибок —
У вікні моїм.
Але я ще не бачив його,
Були ночі сині.
Увечері, як лампа світиться —
Сиджу за столом.
Перебігають, переставляються, живуть
Тонкі рухи слів.
Ідем по стежках білого саду —
Це наш “обход”.
Повертаємось білі, свіжі, мокрі.
Невже захоріє коли мій мозок?
Тіні
Тіні лягли насторожені,
Тіні вечірні.
Сині вогні — заворожені,
Далі — безмірні.
Вічність розмірених плисків,
Шумів містичних,—
Ніжність осліплених стисків,
Рисок незвичних.
Світ і душа — ототожнені,
Далі — безмірні.
Тіні лягли насторожені,
Тіні вечірні.
Значення творчості Семенка
Михайль Семенко залишив вагомий слід в українській літературі. Його вірші — це не просто поезія, а цілий світ, сповнений нових ідей, експериментів і щирих емоцій. Він зміг поєднати традиції з новаторством, створивши унікальний стиль, який надихає і сьогодні. Завдяки своїй творчості Семенко відкрив нові горизонти для української поезії, показавши, що слово може бути потужним інструментом для змін і пошуку істини.
Михайль Семенко — це поет, який умів бачити красу у звичайному, перетворюючи буденність на мистецтво. Його найкращі вірші надихають нас шукати нове, експериментувати й не боятися бути собою.
