Максим Рильський — один з найвідоміших українських поетів, чия творчість стала невіднятною частиною національної культури. Його вірші охоплюють різні теми: від глибоких роздумів про кохання та красу природи до патріотичних оспівувань рідної землі. У його творах часто звучить заклик до збереження культурної спадщини України, а також любов до рідного краю. У цій статті ми розглянемо кілька аспектів творчості Максима Рильського, зокрема його вірші, присвячені Україні.
Короткі вірші Максима Рильського
Вірші Максима Рильського — це не тільки глибока філософія, а й поетична гармонія, в якій кожне слово має своє значення. Його короткі вірші часто концентрують в собі важливі життєві уроки та глибокі почуття, що виражені в простих, але сильних образах.
Поле чорніє. Проходять хмари,
Гаптують небо химерною грою.
Пролісків перших блакитні отари..
Земле! як тепло нам із тобою!
Глитає далеч. Річка синіє.
Річка синіє, зітхає, сміється…
Де вас подіти, зелені надії?
Вас так багато — серце порветься!
Білі мухи налетіли,
Все подвір’я- стало біле.
Не злічити білих мух,
Що летять, неначе пух.
— Галю, Петрику, Кіндрате,
Годі, ледарі, вам спати! —
І побігли до санчат
Галя, Петрик і Кіндрат.
Всі з гори летять щодуху,
Щоб піймати білу муху.
А санчата їм усім
Змайстрував старий Максим.
Як не любити зими сніжно-синьої
на Україні моїй,
саду старого в пухнастому інеї,
сивих, веселих завій?
Як не любити весни многошумної,
меду пахучих суцвіть,
як не любити роботи розумної,
праці, що дух веселить?
Ой, весела в нас зима,
веселішої нема
– грає срібними зірками,
в’ється синіми димками,
снігом землю обійма.
Ой струнка ялинка в нас!
Скільки грає тут прикрас!
Ми зібралися юрбою,
разом з піснею новою
рік новий зустріти час!
Ми летимо ключем в блакитному просторі
В степи зелені рідні із-за моря,
Дзвінкую пісню ми співаємо в блакиті,
Промінням сонячним прозорим оповиті.
Вже ріднії поля убралися квітками,
Весна сама летить у небі чистім з нами
І посилає скрізь цілунки чарівнії…
Привіт же вам, степи ви дорогії!..
з перлистого туману
При яснім моїм вікні
Устає півсонний ранок,
Гасить зорі і вогні.
Гасить зорі і вогні
У туманній вишині.
Благодатний, довгожданий,
Дивним сяйвом осіянний,
Золотий вечірній гість
Впав бадьоро, свіжо, дзвінко
На закурені будинки
Зголоднілих передмість.
Відкривай гарячі груди,
Мати земле! Дощ остудить,
Оживить і запліднить,-
І пшеницею й ячменем
Буйним повівом зеленим
Білі села звеселить.
В синьому тумані
В сині димовій
Яблука рум’яні,
Груші медові.
Линуть птичі зграї,
Шелестять гаї…
Школа відчиняє
Двері нам свої.
Вийдуть нас зустріти
Друзі-вчителі,
Принесім їм квіти
З рідної землі.
Вірші Рильського для дітей
Максим Рильський, окрім серйозної поезії для дорослих, створив чимало творів для дітей, де він звертався до простих, але важливих тем: краса природи, дружба, патріотизм. Ці вірші допомагають малечі пізнавати світ і розвивають почуття любові до рідної землі.
— Не кидайсь хлібом, він святий,—
в суворості ласкавій,
бувало, каже дід старий малечі кучерявій.
— Не грайся хлібом, то ж бо гріх! —
іще до немовляти,
щасливий стримуючи сміх, бувало, каже мати.
Бо красен труд, хоч рясен піт,
бо жита дух медовий
життя несе у людський світ
і людські родить мови.
Хто зерно сіє золоте
в землі палку невтому,
той сам пшеницею зросте
на полі вселюдському.
Хлюпоче синя річка —
Ой річка, ой ріка!
Юрба нас невеличка,
Зате ж бо гомінка.
І співи тут, і крики,
І радість тут, і сміх.
А вколо, як музики,—
Гурти пташок дзвінких.
І кожна ж то співає,
І кожна поклика:
«Ой небо, ой безкрає,
Ой річка, ой ріка!»
Он рибки затремтіли,
Пливуть із глибини.
Коли б співать уміли,
Співали б і вони.
А так за них співає
Компанія лунка:
«Ой небо, ой безкрає,
Ой річка, ой ріка!»
В дитячому садку ми
Пригадуєм той день,
І знов дзвенять нам шуми
Веселих тих пісень.
Хай осінь, хай тумани,—
Та пісня та дзвінка
Повік не перестане: «Ой річка, ой ріка!»
В травні трави молоді,
Ніби хвилі по воді,
Розливаються широко,
Аж радіє наше око.
В травні — праця на полях,
На городах, у садках;
Праця з піснею дзвінкою,
Як сестра живе з сестрою.
Травень кожен трудівник
Зустрічать піснями звик,
Як же нам, трудящих діти,
Не співати, не радіти!
Бджілки золотисті
В квітах літають,
Роси перлисті
З трав опадають.
З золота зіткане сяєво ллється,
Ліс в нім купається, листя сміється.
В шатах зелених
Вийшла дівчина,
В косах студені
Роси-перлини.
З золота зіткане сяєво ллється,
Ліс в нім купається, листя сміється.
В квітах барвистих
Дівчина сяє,
В оченьках чистих
Сонечко грає.
З тих оченяток маєво ллється…
Дівчина літом веселим зоветься…
Віє вітер з-під воріт,
У воротях — сірий кіт.
Вітер сірому котові
Чеше вусики шовкові.
Ясне сонце виплива,
Коту спинку пригріва.
Кіт воркоче, кіт муркоче,
Ніби щось сказати хоче.
Свіжа зелень розгойдалась,
Розгулялась, попливла.
Перші краплі засміялись
До голодного зела.
Голуби летять у сховок,
І в тіснім голубнику
Ряд округлих їх головок —
Як намисто на разку.
Сніг та й сніг навколо ліг,
Грає сріблом білий сніг.
А ялинка молода
Наче влітку вигляда.
Як зелена та ялина,
Наша сонячна країна,
В ній живуть радянські діти,
Щоб учитись, щоб радіти.
Ой зелена та весела!
Веселить міста і села.
Ми прикрасимо ялинку,
Заспіваєм пісню дзвінко:
— Ой ялинко-деревце!
Ось тобі і те, і це,
Щоб ти гарною була,
Наче квітка розцвіла.
Вірші Рильського про Україну
Тема України займає особливе місце у творчості Максима Рильського. Його вірші про рідну землю, про її велич і красу, про боротьбу за її незалежність стали глибокими поетичними символами для багатьох поколінь українців.
Поле чорніє. Проходять хмари,
Гаптують небо химерною грою.
Пролісків перших блакитні отари..
Земле! як тепло нам із тобою!
Глитає далеч. Річка синіє.
Річка синіє, зітхає, сміється…
Де вас подіти, зелені надії?
Вас так багато — серце порветься!
В розлуці а вами, солов’ї Вкраїни,
Так ниє серце, що аж сміх бере
З самого себе. Хоч воно й старе,
А в рідний край, як в юність давню, лине.
Дива Версаля, Лувру красота
Та й Ейфелева башта не поможе.
Воно, звичайно, гостеві негоже
В Парижі думать про свої міста,
Про Лохвицю, про Миргород, про Сквиру,
Про Голосіївський веселий гай,-
Булонський ліс, поете, споглядай,
Подібний i до раю, і до виру!
Тут люди приязні. Навкруг рясні
Стоять сади, платани і каштани,
Та шелест верб у пам’яті не тане,
Вія ще чутніший тут, на чужині.
Ти груди краєш поглядом дитини,
Печеш і мучиш, рідний краю мій,
П’яниш, як жоден на землі напій…
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Цвітуть бузки, садок біліє
І тихо ронить пелюстки,
Напівзабуте знову мріє,
Як помах милої руки.
У небі вітер кучерявий
Колише теплую блакить,
І на землі гойдає трави,
І затихає, й знов шумить.
І раптом схоплює на крила
Хвилясті співи журавлів, —
І давня казка, вічно мила,
Зринає крізь хвилястий спів.
Чи знаєш ти, о краю мій,
Що кожною сльозою
Ти випікаєш слід страшний,
Що в гроб візьму з собою?
Чи знаєш ти, о краю мій,
Що всі убиті діти
Волають у душі моїй:
Убивцям відплатити!
Чи знаєш ти, о краю мій,
Що тьма твоєї ночі
У день весняно-голубий
Мені кривавить очі?
Так хай же я згнию — цвісти
Тобі, мій рідний краю!
Чи чуєш ти, чи знаєш ти? —
І голос: чую! знаю!
Вербова гілка зацвіла
У мене на столі,
Як символ сонця і тепла,
Ще схованих в імлі,
Як знак зеленої весни,
Котра ще вдалині,
Як знак, що щастя сад рясний
Даровано мені.
Вербова гілка на столі
У мене розцвіла…
Прилинуть, серце, журавлі,
А в них на кожному крилі
Дар сонця і тепла!
Хоч би малесеньку хатину
Він мріяв мати над Дніпром,
Щоб у вечірнюю годину
Животворить своїм пером
Народну душу, закликати
Громадою обух сталить.
Та не діждавсь він тої хати,
Священний прах його лежить
На березі Дніпра-Славути.
Але воздвиг народ розкутий
Не вбогу хатку — світлий дім,
Щоб перед іменем твоїм
Чоло схилити святобливо,
Щоб діл твоїх незгасне диво
Явити світові всьому.
Минулого розбивши тьму,
Стоїть Кобзар перед очима;
Його тяжка й велична путь,
Що нам ніколи не забуть,
У даль простерлася видима.
Так, ти живеш у наші дні,
Ти з нами в праці і в борні.
Ти з нами йдеш до сонця сходу,
Ти, правди й вольності пророк,
Приймаєш росяний вінок ,
Із рук радянського народу.
Вірші Рильського про кохання
Кохання — одна з важливих тем у творчості Максима Рильського. Його вірші про кохання сповнені ніжності, глибини почуттів та життєвих істин, які поет передавав через тонкі емоційні образи. Вони залишаються актуальними та в наш час, нагадуючи про важливість любові та взаєморозуміння.
Любов чи ні — не знаю…
Тінь, смуток, тишина,
Ніде життя немає,
На світі ти — одна.
Колись було — чи снилось…
Забулось — чи пройшло…
В душі давно згубились
Людське добро і зло.
У тьмі сіріють віти.
Ні руху, ні людей…
Одно лиш є на світі:
Огонь твоїх очей.
У темній гущині її я наздогнав.
Вона, вже лежачи серед пахучих трав,
Руками пружними од мене одбивалась.
Нарешті стишилась — і дивне диво сталось:
Уста, що і мене, і весь мій рід кляли,
Мов квітка багряна, до мене простягали
Свій келих, сповнений солодкої знемоги.
Натомлені з біги стрункі та дужі ноги
Біліли мармуром під місяцем німим, —
І тихим голосом, охриплим та чудним,
Вона промовила: “Жорстокий переможче!
Упасти в цім бою для мене найдорожче”.
І шум людський, і велемудрі книги,
І п’яних струн бентежно-милий спів,
І славу, й злото — битія вериги —
Я все забув, все занедбав, спалив.
І з-під кохання ніжної кормиги
Я вирвався, як раб із кайданів, —
Та серце холодом страшної криги
Я, друже мій, ще зовсім не покрив.
Я лиш оддав з низьким поклоном Долі
Всю суєту дитячих цих утіх
За день один в широкім чистім полі!
Я взяв собі у Неї замість їх
Веселий сміх, безмежне щастя волі
І ріг — мисливський переливний ріг!
Тобі одній, намріяна царівно,
Тобі одній дзвенять мої пісні;
Тобі одній в моєму храмі дивно
Пливуть молитви і горять огні.
Моє життя веде мене нерівно —
То на вершини, то в яри страшні, —
Та скрізь душа співає переливно
Про очі безтілесні і ясні.
У городі, де грають струни п’яні,
Де вічний шум, де вічна суєта,
Я згадую слова твої неждані.
І серед поля, на яснім світанні,
Коли ще сном охоплені жита, —
Душа тебе, тебе одну віта.
Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду,
Ти мене, кохана, приведеш до поля,
Я піду — і може більше не прийду.
Вже й любов доспіла під промінням теплим,
І її зірвали радісні уста, —
А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.
Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
Плугатар у полі ледве маячить…
Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє розставатись той, хто вмів любить.
Вірші Максима Рильського є важливою частиною української культурної спадщини. Найвідоміші вірші Максима Рильського зберігають глибокий зміст і красу, яка переходить через покоління. Рильський зміг втілити у своїх віршах не тільки поетичні образи, а й глибокі патріотичні ідеї, що залишаються актуальними й до сьогодні. Його поезія завжди буде дороговказом для тих, хто шукає гармонії та істини в житті.
